Биография тараса шевченко на русском языке. Биография

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Киівської губернії в сім’ї кріпаків поміщика В.В. Енгельгарда.

1822 р. – батько віддав Тараса в навчання до дяка Павла Рубана в селі Кирилівка, куди переїхала родина. За два роки хлопець навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Після смерті матері Катерини Якимівни (1823 р.), а згодом і батька (1825 р.), Тарас деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Петра Богорського. Уже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. У с. Кирилівка пас громадську череду й майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.

1828 р. – Тараса взято до поміщицького двору в містечку Вільшаній, яке дісталося в спадщину позашлюбному синові Василя Енгельгарда, ад’ютантові литовського військового губернатора Павлові Енгельгарду. У списку дворових Шевченка записано як здатного «на комнатного живописца». На службі Тарас виконує обов’язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки з популярними сюжетами. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого, котрий з кінця 1829 р. до весни 1930 р. перебував у вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку «листопадового» польського повстання (1830 р.) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад’ютант П. Енгельгард. Невдовзі туди приїхав і Шевченко.

У 1832 р . Енгельгард законтрактовує Шевченка на 4 роки майстрові петербурзького малярного цеху Василеві Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. У цей період Шевченко знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, художником Аполлоном Мокрицьким, письменником Євгеном Гребінкою, з уславленим художником і професором Академії мистецтв Карлом Брюлловим і з не менш відомим поетом Василем Жуковським, котрі відіграли в його житті надзвичайну роль – викупили з кріпацтва (1838 р .).

21 травня 1838 року Тараса Григоровича зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840 р.), «Циганка-ворожка» (1841 р.), «Катерина» (1842 р.). Успішно працює Шевченко й у жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.). Саме в цей час розквітає його поетичний талант. 1839 р. – поема «Іван Підкова».

18 квітня 1840 року виходить друком перша збірка Шевченка «Кобзар», яка містила лише 8 творів – «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка – Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 р. - історична поема «Гайдамаки». 1841 р. – пише російською мовою віршові істричну трагедію «Никита Гайдай», згодом перероблену в драму «Невеста». 1842 р. – поема «Гамалія». 1843 р. – романтична історико-побутова драма «Назар Стодоля». 1844 р. – друге видання «Кобзаря». Усі ці твори належать до раннього (романтичного) періоду творчості Шевченка.

Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки (до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка містить поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр.

Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України. Тут він багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі. 1843 р. – російськомовна поема «Бесталанный» (наступного року видана під назвою «Тризна»). 1844 р. – поема «Сон». 1845 р. – отримує звання некласного художника від Ради Академії мистецтв і повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. 1845 р. – поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», поезії «Холодний Яр», «Заповіт». 1846 р. – балади «Лілея» й «Русалка». 1847 р. – поема «Осика» («Відьма»). Період «трьох літ» - роки формування художньої системи зрілого Шевченка (реалізм поєднується з романтизмом).

1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного атицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти.

5 квітня 1847 р. заарештували Шевченка, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки. Антицарські твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). Його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». 8 червня 1847 р. поета привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних «захалявних» зшитків.

Наприкінці 1849 р. – на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці поезії в саморобні книжечки, які згодом, зшиті й переплетені, дістали назву «Малої книжки». В Орській фортеці поет написав 21 твір.

1848 р. – на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Побував на острові Косарал, в укріпленні Раїм. Під час експедиції Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій.

23 квітня 1850 р. поета заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Шевченко був змушений припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі й доброзичливці поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р . було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. поет виїхав із Новопетровського укріплення, не знаючи про цю заборону і з наміром оселитися в Петербурзі. У 1852-1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, із яких збереглося 9 – «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст «Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх близько 20. Про те, що йому заборонено проживати в столицях, Шевченко дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, доки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми «Неофіти», «Юродивий» (незакінчена), ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та доопрацював свої «невільницькі» поезії, які переписав до «Більшої книжки».

10 березня 1858 р. розпочалося двотижневе перебування поета в Москві, де він спинився в господі М.С. Щепкіна, видатного актора та свого близького друга. Наприкінці березня вирушив до Петербурга. В останні роки життя Шевченко бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них «Букварь южнорусский»), зближується з мистецькою інтелігенцією Петербурга – І. Тургенєвим, М. Лєсковим, М. Щербиною, Я. Полонським, братами Курочкіними, М. Чернишевським, А. Майковим та ін.

Влітку 1859 р . Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кириливці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували за наклепницьким доносом місцевого шляхтича, який звинуватив поета в богохульстві. Звільнили тільки через місяць і запропонували негайно виїхати назад до Петербурга. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта. Заслання підірвало здоров’я Шевченка.

На початку 1861 р . він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі. Через 2 місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й 22 травня 1861 р. поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Києва.

Ключевые слова: Біографія Тараса Шевченка, тарас шевченко, жизнь и творчество тараса шевченко, скачать биографию, скачать бесплатно, украинская литература 19 века, українська література 19 ст.

Т. Г. ШЕВЧЕНКО

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур"янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари".

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад"ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".

У Вільно Шевченко виконує обов"язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад"ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з"являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили "Кобзар" і твори, надруковані в "Ластівці", підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка "Гайдамаки" (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії "Гайдамаки" опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі "Современник".

Критичні відгуки на "Кобзар" і "Гайдамаків" були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ("Сын Отечества", "Библиотека для чтения"). Особливо прихильною була рецензія на "Кобзар" у журналі "Отечественные записки", критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". Того ж року створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 - 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) і пов"язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка включає поезії 1843 - 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр. (до арешту).

Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об"єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори ("Сова", "Наймичка", "І мертвим, і живим..."), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним ("Сон", "Єретик"), і твори суто романтичні ("Великий льох", "Розрита могила", історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка - цілісний і водночас "відкритий", тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв"язував.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним, з колишнім членом "Союзу благоденства" О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.

На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему "Тризна" (1844р. опублікована в журналі "Маяк" під назвою "Бесталанный" і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила". Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон"), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам"ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Холодний яр", "Як умру, то поховайте" ("Заповіт") та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми "Тризна") він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа". 1846р. створює балади "Лілея" і "Русалка", а 1847р. (до арешту) - поему "Осика". Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря", куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.

Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, художник.
Родился Тарас Григорьевич в 9 марта 1814 года (25 февраля 1814 года по старому стилю) в селе Моринцы Киевской губернии (сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины) в многодетной семье крепостного крестьянина Григория Ивановича Шевченко.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (ныне село Шевченково Звенигородского района Черкасской области Украины), где и прошло детство Тараса Григорьевича. В 1823 году умирает его мать, а двумя годами позже, в 1825 году и отец. С двенадцатилетнего возраста Тарас познал всю тяжесть беспризорного ребенка. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте, помощником дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет (1829 году) попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Заметив увлеченность Шевченко рисованием, помещик решил сделать из Тараса домашнего живописца и отдал его в обучение сначала Яну Рустему, преподавателю Виленского университета, а после переезда в 1831 году в Санкт-Петербург, «разных живописных дел цеховому мастеру» В. Ширяеву в 1832 году.
В 1838 году, благодаря знакомству с художниками Брюлловым и Венециановым и поэтом Жуковским, был выкуплен у помещика. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому, Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений - поэму «Катерина». В 1842 году написал одноименную картину на тему поэмы. Это единственная сохранившаяся картина академического периода Тараса Григорьевича, написанная маслом.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
В 1847 году, за участие в Кирилло-Мефодиевском обществе, арестован и определен рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать.
В 1848-1849 годах принимал участие экспедиции по изучению Аральского моря, где ему было поручено зарисовывать местные пейзажи. Разрешение на рисование он получил благодаря хорошему отношению к нему генерала Обручева и особенно лейтенанта Бутакова. Когда об этом стало известно в Санкт-Петербурге генерал и лейтенант получили выговоры, а Тараса Григорьевича Шевченко сослали дослуживать Новопетровское (ныне Форт-Шевченко - город в Мангистауской области Казахстана) на полуострове Мангышлак Каспийского моря. Где и дослужил до конца службы 1857 года.
В 1858 вернулся в Петербург. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» (личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел на русском языке в 1857-1858 годах).
В 1859 году побывал на Украине.

Перед смертью начал заниматься составлением школьных учебников для народа на украинском языке.
Умер Тарас Григорьевич Шевченко 10 марта 1861 году (26 февраля 1861 года по старому стилю), на следующий день после своего 47 дня рождения от водянки. По мнению историка Николая Ивановича Костомарова(1817-1865) из-за «неумеренного употребления горячих напитков».
Похоронили Т.Г.Шевченко на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга. Спустя 58 дней прах Тараса Григорьевича перезахоронили на Чернечьей горе в Каневе (Черкасская область Украины) в соответствии с его «Завещанием».
Поэзию Шевченко, проникнутую любовью к Украине, состраданием к тяжелой доле народа, протестом против всех форм его социального и национального угнетения, отличают близостью к народному творчеству, глубокий лиризм, «простота и поэтичность, грация выражения» (И. Франко).
Живопись Шевченко положила начало реалистическому направлению в украинском искусстве.
Ввиду того, что большая часть прозы Тараса Григорьевича Шевченко написана на русском языке, так же как и некоторые стихи, большинство исследователей относят его творчество, как к украинской, так и к русской литературе.

Фото из открытых источников

С момента рождения Великого Кобзаря прошло 204 года . За это время личность Тараса Григоровича Шевченко многократно изучалась, переосмысливалась и оценивалась различными биографами и историками.

Его исторический портрет пополнялся новыми данными, при этом зачастую противоречащими друг другу (сам Шевченко был достаточно противоречивой личностью), его литературный портрет пополнялся все новыми и новыми произведениями.

Спустя все эти годы о Шевченко мы узнали многое : от биографии до того, что любил поэт из выпивки и кулинарии. О Шевченко-творце мы узнали не меньше : к примеру, что он занимался не только литературным творчеством, но и любил рисовать картины.

Спустя 204 года со дня рождения Тарас Шевченко и его творчество стали частью современного украинского народа . Многие его цитаты стали народными. Многие его произведения перечитываются и перечитываются, люди продолжают искать и находят в них все новый скрытый и явный смысл.

Потому в 2018 году тяжело сказать вслух, что Тарас Шевченко умер. Он жив . Он и его слова – часть современной Украины.

В этом тексте мы попытаемся собрать воедино хотя бы часть того, что известно об этом человеке. Чтобы попробовать ответить на три , по нашему мнению, ключевых вопроса : "Каким был Тарас Шевченко?", "Каков Тарас Шевченко?", "Каким будет Тарас Шевченко?".

Каким был Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Тарас Шевченко родился в селе Моринцы (ныне – Черкасская область) в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика Павла Энгельгардта .

Отец говорил о своем творческом сыне так: "З його буде або щось добре, або велике ледащо ".

Тарас рано стал сиротой . Мать умерла, когда ему было 9, отец – когда Тарасу исполнилось 12.

В школе дьячка-учителя он выучился грамоте , у маляров – освоил навыки рисования .

Когда Тарасу исполнилось 16 , он попал в число прислуги помещика Энгельгардта. Сначала в роли поваренка, потом – слуги-"казачка" (проще говоря, человек "куда пошлют").

Энгельгардт заметил способности Тараса к рисованию и отдал его в обучение на полтора года преподавателю Виленского университета Яну Рустему. Позже, переехав вместе со свитой Энгельгардта в Санкт-Петербург, Тарас обучался у Василия Ширяева.

В итоге Тарас познакомился со многими из питерского бомонда. И этот самый бомонд решил выкупить Шевченко из крепостных .

Художник Карл Брюллов написал портрет поэта Жуковского. Этот портрет был продан за 2500 рублей, вся сумма пошла на выкуп.

Карл Брюллов Фото из открытых источников

Тарас Шевченко стал свободным 22 апреля 1838 года . В том же году он поступил в Академию художеств.

В 1840 году вышел первый "Кобзарь". Период с 1840 по 1846 годы стал лучшим в творчестве Тараса Шевченко.

В 1842 году вышло самое крупное произведение Шевченко, которое называлось "Гайдамаки".

В первой половине 1840-х годов вышли "Катерина", "Наймичка", "Кавказ" и еще несколько крупных произведений. В 1845 году появился знаменитый "Заповіт".

В 1846 году Шевченко уже в Киеве. Здесь он сближается с историком и публицистом Николаем Костомаровым и знакомится с членами Кирилло-Мефодиевского общества .

Участники этого общества впоследствии были арестованы и обвинены в создании политической организации.

Следствие не смогло доказать причастность Шевченко к деятельности кирилло-мефодиевцев, но он был признан виновным "по собственным отдельным действиям".

В конце мая 1847 года 33-летнего Шевченко определили на военную службу в Оренбургском крае. Под строжайшим наблюдением и с запретом писать и рисовать .

В 1857 году благодаря настойчивым ходатайствам влиятельных друзей Шевченко освободили . Он вернулся в Петербург, где был принят в семье графа Толстого.

Тарас Григорьевич увлекался поэзией и искусством , пытался создать семью, но надолго его не хватило.

Скончался в Санкт-Петербурге 10 марта 1861 года от водянки. Кобзарь похоронен на Чернечей горе близ Канева (Черкасская область).

Каков Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Слова, цитаты, произведения Кобзаря – часть современной Украины . Художники осовременивают портреты Тараса Шевченко, ученые и литераторы, как, впрочем, и школьники различных возрастов, продолжают изучать его наследие.

Фото из открытых источников

Портреты Шевченко можно встретить как на улице, так и во многих домах.

"Иконы революции".

"Кобзарь" – обязательная часть многих библиотек как украинцев, так и жителей других стран мира.

Фото из открытых источников

Картины Тараса Шевченко – менее известная, но также популярная часть его наследия. Как и гравюры, как и прозаические произведения.

Сон бабушки и внучки Фото из открытых источников

Многогранное творчество Кобзаря – то, что спустя 204 года вызывает интерес и желание изучать.

Каким будет Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Таким и будет. Современным Кобзарем из прошлого , который будет вызывать неизменные дискуссии, обсуждения и просто привлекать к себе внимание. И творчеством, и своей жизнью, и влиянием на жизнь украинской нации. Спустя несколько сотен лет.

Интересные факты

Тарас Шевченко оставил свой след в космосе . В 1973-1975 годах автоматическая станция "Маринер-10" впервые сфотографировала Меркурий с близкого расстояния. На планете были обнаружены кратеры разных размеров.

Фото из открытых источников

Их назвали в честь художников, музыкантов, писателей и поэтов. Один из 300 кратеров Меркурия получил имя Тараса Григорьевича Шевченко . Диаметр кратера Шевченко - 137 километров.

Всем известен наиболее популярный образ Кобзаря у художников. Однако историки уверяют, что, проживая в Санкт-Петербурге, Шевченко был модником и одевался несколько иначе.
Тарас Шевченко любил выпить . По крайней мере так утверждали его современники. К примеру, Николай Костомаров. Именно он и о любимом напитке Шевченко – чае с ромом :

"Я никогда не видалъ его пьянымъ, а замѣчалъ только, что когда подадутъ ему чай, то онъ наливалъ такую массу рому, что всякій другой, казалось, не устоялъ бы на ногахъ".

После смерти Тарас Григорьевич был похоронен в Санкт-Петербурге. И только спустя несколько месяцев его перезахоронили на Чернечей горе возле Канева.
Многие стихи Шевченко стали песнями . "Реве та стогне Дніпр широкий" многие ведь пели, правда? :)

Большинство людей, читая художественные произведения, редко задумываются о судьбе автора. А зря, ведь порой биография писателя, поэта или прозаика способна затмить эпичностью и драматичностью (или комичностью) его произведения. Яркий пример подобного утверждения – Тарас Григорьевич Шевченко.

Детство и юность

Родился будущий поэт и художник 25 февраля 1814 года. Произошло это событие в селе Моринцы, расположенном в Киевской губернии.

Родители Тараса - простые крепостные крестьяне у племянника князя Потёмкина, сенатора Василия Энгельгардта. Григорий Иванович Шевченко, отец мальчика, часто не бывал дома из-за того, что чумаковал – возил продавать панскую пшеницу в города вроде Киева и Одессы. Мать Тараса, Катерина Якимовна Бойко, дни напролёт работала на панских полях. Именно поэтому воспитанием будущего поэта занимались дед и старшая сестра Екатерина.

В 1816 году семья Шевченко перебирается в Кирилловку – село, которое спустя годы назовут в честь поэта. В Кирилловке Тарас проводит своё детство и встречает первую любовь Оксану Коваленко.

В 1823 году из-за повышенных нагрузок Катерина Якимовна умирает. В том же году отец Тараса женится второй раз на вдове Оксане Терещенко и она вместе с тремя своими детьми перебирается в дом Шевченко. Мачеха сразу же невзлюбила Тараса, поэтому мальчик искал защиты у своей старшей сестры, а после смерти отца в 1825 году принимает решение совсем уйти из дома.

С 1826 по 1829 год Тарас бродяжничает и подрабатывает где только можно. Первым местом серьёзной работы становится приходская школа дьяка Павла Рубана. Именно в ней Шевченко знакомится с основами чтения и письма. Следующим местом работы становится община дьяков-иконописцев – у них Тарас узнаёт основы рисования. Помимо подобной работы, Шевченко приходится иногда пасти овец, собирать урожай и помогать старикам с дровами для печи.

В 1829 году устраивается в качестве прислуги к новому помещику – Павлу Васильевичу Энгельгардту. Первое время работает поваром, а потом становится личным помощником Софии Григорьевны Энгельгардт, которая преподаёт Тарасу французский язык. В свободное от работы время мальчик продолжает рисовать.

Однажды София Энгельгардт увидела эти рисунки и тут же показала мужу. Тот оценил талант мальчика, прикинул, что из него может получиться неплохой личный живописец и отправил Тараса в Виленский университет. Наставником мальчика становится популярный портретист Ян Рустем.

Через полтора года Энгельгардт отправляет Шевченко в Петербург – для расширения кругозора и обучения у тамошних мастеров. В 1831 году под руководством Василия Ширяева Тарас принимает участие в росписи Большого театра.

Пять лет спустя, в Летнем саду происходит знаковое для Шевченко событие – знакомство с земляком педагогом Иваном Сошенко, который выводит Тараса в свет, познакомив с поэтом , художником и одним из руководителей Императорской Академии художеств Василием Григоровичем. Они симпатизируют юноше и признают его художественный талант, поэтому всячески стараются помочь решить вопрос с выкупом Тараса у Энгельгардта.

Но помещик не хочет просто так отпускать Шевченко, ведь он уже столько денег вложил в этого парнишку. Переговоры затягиваются надолго и уже начинает казаться, что выкуп невозможен, но в голову Сошенко приходит гениальная идея. Суть идеи заключается в том, чтобы устроить лотерею, в которой будет разыгран портрет Жуковского, написанный Брюлловым. Победитель получает портрет, а все вырученные деньги пойдут на выкуп Шевченко.

Лотерея прошла в Аничковом дворце. Организовать это мероприятие помог граф Михаил Вельгурский. Желающих выиграть портрет набралось довольно много, всего было выручено 2500 рублей. Вся эта сумма была передана 22 апреля 1838 года Энгельгардту. Шевченко больше не был крепостным. Первым его решением становится поступление в Академию художеств.

«Живу, учусь, никому не кланяюсь и никого не боюсь, кроме Бога – великое счастье быть свободным человеком: делаешь, что хочешь, и никто тебя не остановит», - пишет в своём дневнике Шевченко о тех временах.

Литература

Период с момента поступления в Императорскую Академию художеств и до ареста в 1847 году является наиболее плодовитым для Шевченко в литературном плане. В 1840 году выходит культовый сборник его поэтических произведений «Кобзарь», который ещё при жизни поэта не единожды переиздаётся. В 1842 году Тарас публикует свою историко-героическую поэму «Гайдамаки».

Книга Тараса Шевченко "Кобзарь"

На следующий год Шевченко решает отправиться в путешествие по Украине, чтобы повидаться со старыми знакомыми и найти вдохновение для нового творчества. Его музами тех времён становятся Анна Закревская и Варвара Репнина-Волконская – первая была женой помещика, у которого гостил Тарас, а вторая была княжной. После этой поездки Шевченко написал стихотворение «Тополя» и поэмы «Катерина» и «Еретик».

На родине произведения поэта встретили довольно тепло, однако реакция столичных критиков было полностью противоположной – они осуждали поэзию Шевченко за провинциальную простоту (все произведения были написаны на украинском языке).

В 1845 году Тарас вновь отправляется на Украину, чтобы погостить в Переяславле (ныне Переяслав-Хмельницкий) у старого знакомого врача Андрея Козачковского. По неподтверждённой информации, поэт ездил поправить своё здоровье. В пользу этой теории свидетельствует написанное в том году «Завещание» Шевченко. В этом же году выходят его поэмы «Наёмница» и «Кавказ».

Погостив у Козачковского, Тарас устраивается художником Археографической комиссии, прямо там же в Переяславле. Его главная задача на тот момент – делать зарисовки археологических и исторических памятников города (Покровский собор, каменный крест Святого Бориса и прочее).

Картина Тараса Шевченко "Собор св. Александра"

В 1846 году поэт перебирается в Киев, куда его пригласил другой давний знакомый – историк и публицист Николай Костомаров. Костомаров вербует Шевченко в новообразовавшееся Кирилло-Мефодиевское братство. Поэт не сразу понимает, что оказывается втянут в тайную политическую организацию. Осознание приходит тогда, когда начинаются аресты участников общества.

Доказать прямую привязанность Тараса к братству не удаётся, но настырный начальник Третьего отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии князь находит стих Шевченко «Сон», в котором видит высмеивание правительственного режима и призыв к бунту. В качестве наказания 30 мая 1847 года поэта отправляют в отдельный Оренбургский корпус для выполнения рекрутской повинности. Также Шевченко запрещают писать и рисовать, что становится для Шевченко серьёзным ударом.

Всячески помочь Тарасу пытаются поэт Жуковский, граф и княжна Варвара Репнина - Волконская. Единственное, чего им удаётся добиться, это разрешение Тарасу писать письма. В письме Козачковскому Шевченко пересылает стих «Ляхам» («Полякам»), написанный о служащих с ним выходцах из Польши.

Вернуться к художественной деятельности, пусть и ненадолго, удаётся во время экспедиции к Аральскому морю (1848-1849). Генерал Владимир Афанасьевич Обручев тайно разрешает сделать Шевченко рисунки аральского побережья (для отчёта об экспедиции). Но кто-то узнаёт об этом и докладывает руководству. В результате генерал получает серьёзнейший выговор, а Шевченко отправляют на новое место, которым становится военное Новопетровское укрепление (ныне город Форт-Шевченко в Казахстане).

Здесь также действует запрет на рисование, поэтому Тарас пробует лепить из глины и снимать фото (дагерротипы). С глиной не сложилось, а фотосъёмка в то время была слишком дорогим удовольствием. Шевченко опять начинает писать, но на этот раз уже прозаические произведения на русском языке – «Художник», «Близнецы» и другие. Исключение – стих «Хохлы» (1851).

В 1857 году, после очередного ходатайства графа Фёдора Петровича Толстого поэта отпускают на волю – император отменяет наказание, назначенное его отцом .

Личная жизнь

Выйдя на свободу, Шевченко задумывается о создании семьи. Первой попыткой жениться считается предложение, которое в письменном виде поэт предоставил Екатерине Пиуновой. До этого поэт продвигал эту молодую актрису театра и надеялся, что она согласится, но ошибся. О второй попытке практически ничего неизвестно, кроме того, что девушку звали Харита и она была крепостной.

Третья невеста Шевченко тоже была крепостной. Звали её Лукерья Полусмакова. Поэт вложил много денег в её образование, снимал девушке квартиру, покупал еду, одежду и книги. Тарас хотел выкупить её у помещика, но отказался от этой идеи после того, как застал её в постели с одним из репетиторов. Больше Тарас Шевченко о женитьбе не думал, вместо этого вновь ударившись в творчество, результатом которого стал «Букварь южнорусский» - первый из запланированных им учебников.

Возвращаясь к личной жизни поэта, стоит также упомянуть о его более ранних романах. Первой любовью поэта стала девушка из села Кирилловка Оксана Коваленко. В сороковые годы любовницами поэта были Анна Закревская (именно ей посвящён стих «Если б встретились мы снова») и Варвара Репнина-Волконская.

В годы службы в Новопетровском укреплении Шевченко тайно встречался с Агатой Усковой, которая была женой местного коменданта. Имеется информация и о других романах поэта, но достоверных подтверждений нет.

Смерть

Умер поэт в Санкт-Петербурге, где и был первично похоронен. Произошло это в 1861 году, на следующий день после дня рождения Тараса Григорьевича. Причина смерти – асцит (брюшная водянка). Считается, что виной этому заболеванию было чрезмерное употребление алкогольных напитков, к которым поэт пристрастился ещё в молодые годы – поговаривают, что именно он организовал клуб «Мочемурдия», члены которого напивались и заводили душевные беседы о жизни, а в конце гулянки выбирали «Его Всепьянейшество».

Первым местом захоронения поэта стало Смоленское православное кладбище, однако позже перезахоронили на Чернечьей горе, согласно новому завещанию. В память о поэте переименованы многие населённые пункты, улица с его именем и памятник поэту есть практически в каждом населённом пункте Украины. Его имя носит даже небольшой кратер на Меркурии.